Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 липня 2019 року
м. Київ
Справа № 524/113/15-к
Провадження № 51-2472км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л.Ю.,
суддів Остапука В.І., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Кириленка М.О.,
прокурора Ємця І.І.,
засудженої ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Сокол Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Сокол Т.В. в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 01 жовтня 2015 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , з вищою освітою, не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 липня 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Суд постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 300 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 392 грн в дохід на відшкодування судових витрат за проведення судових криміналістичних експертиз.
Судом вирішено питання про долю речових доказів.
Згідно з вироком, 06 листопада 2014 року, приблизно о 16 год. 30 хвилин, ОСОБА_1 , перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 разом зі своїм співмешканцем ОСОБА_3 , 1989 року народження, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час сварки, діючи з метою умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_3 , завдала один удар кухонним ножем у ліву частину грудної клітини потерпілому. Внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень ОСОБА_4 помер на місці.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 01 жовтня 2015 року, вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 липня 2015 року залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисникСокол Т.В.в інтересах засудженої ОСОБА_1 просить судові рішення змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК та призначити за цим законом ОСОБА_1 більш м`яке покарання. При цьому, захисник посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість. В обґрунтування наведеного вказує, що суди не врахували належним чином дані про особу ОСОБА_1 , яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, сприяла розкриттю злочину, має матір похилого віку, доньку та новонароджену дитину, має позитивні характеристики, вищу освіту, злочин вчинила внаслідок неправомірних дій потерпілого, щиро розкаюється в скоєному.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Сокол Т.В. підтримала свою касаційну скаргу та просила її задовольнити у повному обсязі.
Засуджена ОСОБА_1 підтримала касаційну скаргу своєї захисниці та просила її задовольнити.
Прокурор Ємець І.І. просив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок та ухвалу суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи викладені у касаційній скарзі, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги захисниці вбачається, що вона, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить дати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
Відповідно до ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи захисника Сокол Т.В. про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 КК є необґрунтованими.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, зроблено з додержанням ст. 23 КПК та на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими в їх взаємозв`язку, відповідно до ст. 94 КПК.
Суд першої інстанції правильно оцінив матеріали кримінального провадження та поставився критично до пояснень ОСОБА_1 про відсутність умислу на вбивство потерпілого, оскільки такі пояснення суперечить іншим зібраним матеріалам кримінального провадження в їх сукупності.
Так, з системного аналізу кримінального закону випливає, що умисне вбивство (стаття 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно із частиною першою статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36 КК).
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Так, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що згідно обставин які передували скоєнню злочину, взаємовідносин потерпілого та засудженої, які були співмешканцями, способу та знаряддя вчинення злочину, характеру, механізму утворення та локалізації спричинених тілесних ушкоджень потерпілому, подальші дії ОСОБА_1 з метою приховання своєї причетності до вбивства потерпілого, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, про те, що ОСОБА_1 завдала удар кухонним ножем в область розташування серця навмисно, а не внаслідок необережності, із достатньою силою.
Доводи касаційної скарги про те, що засуджена захищалась від неправомірних дій потерпілого і діяла в стані необхідної оборони, є неприйнятними, оскільки статтею 36 КК передбачено право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільно-небезпечного посягання. Крім того, такі твердження захисника суперечать матеріалам провадження, відповідно до яких у ОСОБА_1 виявлено один незначний крововилив, який не може бути порівняний з тілесними ушкодженнями, спричиненими ОСОБА_4 ударом кухонним ножем у серце, від чого настала смерть потерпілого. У матеріалах справи відсутні дані про використання під час вказаної сварки загиблим предметів або зброї, застосування яких могло бути реальною загрозою для життя або здоров`я ОСОБА_1 . Будь-яких доказів, які б свідчили, що потерпілий ОСОБА_4 вчинив суспільно-небезпечне посягання щодо ОСОБА_1 , у зв`язку з чим остання могла перебувати у стані необхідної оборони, немає.
У матеріалах провадження немає доказів на підтвердження того, що потерпілий ОСОБА_4 вчинив дії, які за своїм характером та об`єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого злочину і викликали би у ОСОБА_1 стан необхідної оборони.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що засуджена, цілеспрямовано використовуючи ніж і завдаючи ним удар в ліву ділянку грудей, де розташоване серце, не могла не передбачити, що в результаті цих дій потерпілий помре. Вчинення таких дій ОСОБА_1 свідчать про те, що вона бажала настання смерті ОСОБА_4 і діяла з відповідним умислом.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, ОСОБА_1 під час вчинення умисного вбивства потерпілого не перебувала у стані необхідної оборони.
Отже, суспільно небезпечне діяння ОСОБА_1 обґрунтовано отримало юридично-правову кваліфікацію за ч. 1 ст. 115 КК, а доводи захисника у касаційній скарзі про відсутність у засудженої умислу на вбивство та необхідність кваліфікації вчиненого злочину за ст. 118 КК, не можна визнати прийнятними.
При обранні покарання ОСОБА_1 , суд вірно та відповідно до вимог закону врахував характер і ступінь суспільної небезпечності скоєного нею злочину та його тяжкість, конкретні обставини справи, особу винної, обставини , що пом`якшують та обтяжують покарання.
Обране ОСОБА_1 покарання призначене в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК, відповідає вчиненому та даним про особу засудженої і є необхідним та достатнім для попередження нових злочинів.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку апеляційним доводам, які є аналогічними доводам касаційної скарги, та, навівши належні й достатні мотиви спростування, правильно визнав їх необґрунтованими.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженої, касаційна скаргазахисниці Сокол Т .В. в інтересах засудженої ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 01 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Сокол Т.В. в інтересах засудженої ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
Л. Ю. Кишакевич В.І. Остапук В.В. Щепоткіна
_03_03.png)
