Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
Справа № 461/12525/15-ц
Провадження № 14-190цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І.,
Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й.,
Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І.,
Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
розглянула справу за позовом Львівської міської ради (далі - позивач) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Першої львівської державної нотаріальної контори (далі - державна нотаріальна контора), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Шапіро Ірина В`ячеславівна , ОСОБА_4 , Львівське комунальне підприємство «Центральне», про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою ОСОБА_2 (представник - адвокат Ганущин М. В.) на постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Копняк С. М., Бойко С. М., Савуляка Р. В.
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:
визнати недійсним оформлене приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. (далі - нотаріус) і зареєстроване в реєстрі за № 174 свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 24 лютого 2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 (далі - продавець) отримав право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 27,20 кв. м (далі - квартира АДРЕСА_2 , спірна квартира), і скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 19579272)
від 24 лютого 2015 року;
визнати спадщину на квартиру АДРЕСА_2 відумерлою;
визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, який 18 березня 2015 року ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_2
(далі - покупець), і скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 20099436) від 18 березня 2015 року;
витребувати від покупця квартиру АДРЕСА_2 на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Позивач мотивував позов тим, ОСОБА_1 отримав спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на підставі судового рішення Галицького районного суду м. Львовавід 28 січня 2015 року, що було в подальшому скасовано; 24 лютого 2015 року нотаріус на підставі цього рішення видала йому свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2
(далі - свідоцтво про право на спадщину за законом). Того ж дня на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 19579272) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване право власності продавця на цю квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 582352646101).
3. 18 березня 2015 року ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу із ОСОБА_2 та продав квартиру покупцеві. Того ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відповідний запис за № 9091022 про право власності покупця на квартиру. Оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом було видане на підставі судового рішення, яке надалі було скасоване, зазначене свідоцтво, на думку позивача, є недійсним.
4. Оскільки у спадкодавиці відсутні спадкоємці за заповітом і за законом, спадщину слід визнати відумерлою; всі процедури для цього виконані.
5. На підставі статей 203, 215 ЦК України та статті 388 ЦК України, враховуючи те, що ОСОБА_2 придбала квартиру в особи, яка не мала права її відчужувати, позивач просив визнати недійсним зазначений договір купівлі-продажу спірної квартири та витребувати квартиру в покупця на користь міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
6. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада
2016 року відмовлено в задоволенні позову Львівської міської ради повністю.
Суд першої інстанції, виходив з того, що позивач належним чином не обґрунтував наявності порушеного права та законного інтересу, за захистом якого він звернувся до суду, що у свою чергу є підставою для відмови в позові. Суд також посилався на те, що позивач, який не був стороною оспорюваного договору, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, обрав неналежний спосіб захисту. Крім того, з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння з підстав статті 388 ЦК України може звертатись лише неволодіючий власник цього майна, права якого на це володіння порушено. Суд також зазначав з посиланням на наявні у справі докази та на відсутність доказів протилежного, що покупець спірного майна є добросовісним набувачем, що унеможливлює витребування у нього цього майна.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
7. Ухвалою від 15 червня 2017 року Апеляційний суд Львівської області залишив рішення Галицького районного суду м. Львова без змін, погодившись з усіма висновками та доводами суду першої інстанції.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
8. Постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2017 року, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому суд з посиланням на положення статті 1277 ЦК України вважав, що права Львівської міської ради є порушеними, і вона вправі звертатись до суду з позовом про визнання спадщини відумерлою. Однак апеляційний суд належно не перевірив доводів апеляційної скарги про порушення прав та інтересів позивача і не оцінив належно надані останнім докази. Оскільки від цього залежить висновок щодо визнання свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу квартири недійсними та про витребування майна із чужого незаконного володіння, а Верховний Суд не може досліджувати докази та встановлювати обставини справи, її необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
9. Постановою Львівського апеляційної суду від 06 березня 2020 року скасовано рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року; позов задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом
від 24 лютого 2015 року на квартиру АДРЕСА_2 , видане ОСОБА_1 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. та зареєстроване в реєстрі за № 174, та скасовано відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 лютого 2015 року.
Визнано спадщину на квартиру АДРЕСА_2 відумерлою та передано таку територіальній громаді міста Львова відповідно до закону.
Витребувано на користь Львівської міської ради квартиру АДРЕСА_2
від ОСОБА_2 , набувача за договором купівлі-продажу квартири
від 18 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кміть Л. І.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог Львівської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування держаної реєстрації за цим договором.
10. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміна власника спірної квартири відбулась на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване, тому є підстави для скасування рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні вимоги про визнання зазначеного свідоцтва недійсним. Таку вимогу треба задовольнити відповідно до статті 1301 ЦК України. Встановивши відсутність спадкоємців за заповітом і за законом та дотримання позивачем вимоги про подання заяви про визнання спадщини відумерлою після спливу одного року з часу її відкриття, суд першої інстанції не врахував, що права позивача порушені, та помилково виснував про обрання позивачем невірного способу захисту, не вказавши, у який спосіб він міг захистити свій інтерес. З огляду на вказане є підстави для задоволення вимоги про визнання квартири відумерлою спадщиною та передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
11. Вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу та про скасування за цим договором державної реєстрації права власності не підлягають задоволенню, оскільки позивач обрав невірний спосіб захисту.
Проте це не виключає обґрунтованості та доведеності вимог про визнання спадщини відумерлою, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно, витребування квартири від добросовісного набувача та скасування державної реєстрації права власності на це майно.
Фактичні обставини, встановлені судами
12. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 .
13. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 28 січня
2015 року у справі № 461/15161/14 позов ОСОБА_1 задоволено та встановлено факт проживання його із ОСОБА_5 та визнано право на спадкування за законом після її смерті. На підставі вказаного рішення суду, ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , та таке право було зареєстровано 24 лютого 2015 року.
14. У подальшому ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 18 березня 2015 року відчужив квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 за ціною 448 430,00 грн.
15. Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 березня 2015 року № 35108039 право власності на час розгляду справи зареєстровано за ОСОБА_2 .
16. Рішенням Апеляційного суду Львівської області у цій же справі
від 19 червня 2015 року задоволено апеляційну скаргу Львівської міської ради: скасовано рішення Галицького районного суду міста Львова від 28 січня
2015 року і ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позову
ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про встановлення факту та визнання права на спадкове майно.
17. Вказане рішення набрало законної сили та є чинним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18. 30 березня 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
19. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту першого
частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) мотивована незастосуванням висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц,
від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 26 вересня 2019 року
у справі № 2-4352/11, від 04 жовтня 2019 року у справі № 759/14874/15-ц,
від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/2829/16-ц, від 10 жовтня 2019 року
у справі № 592/7963/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 367/5525/16-ц,
від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 18 березня 2020 року
у справі № 199/7375/16-ц щодо добросовісності набуття спірного майна покупцем.
20. Крім того, скаржниця вважала, що підстав для витребування майна на користь позивача немає, оскільки позивач не є власником зазначеного майна. Зазначила при цьому, що суд не застосував постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16.
21. Одночасно заявниця посилається на незастосування судом апеляційної інстанції постанов Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4353/11 та
від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15, відповідно до яких «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар».
Позиція інших учасників справи
22. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції (новий розгляд справи)
23. 04 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження.
24. Підставою для відкриття провадження у справі стали доводи про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, 04 жовтня 2019 року у справі № 759/14874/15-ц, 09 жовтня 2019 року у справі № 367/2829/16-ц, 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц, 16 жовтня
2019 року у справі № 367/5525/16-ц, 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц.
25. 16 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
26. Колегія суддів обґрунтувала ухвалу тим, що у справі, яка переглядається, установлено, що зміна власника спірної квартири відбулась на підставі судового рішення, яке надалі було скасоване, а квартира є відумерлою спадщиною.
27. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України про те, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею
(постанови від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16).
28. Крім того, колегія суддів вважала, що у справі є виключна правова проблема, яка полягає в необхідності визначення критеріїв збалансованого застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) з точки зору захисту прав добросовісного набувача майна: пропорційного втручання у право власності та надмірного тягаря для власника при витребуванні майна.
29. Вважала, що висновок апеляційного суду у справі № 461/12525/15-ц про витребування квартири є правильним з урахуванням вказаного висновку Верховного Суду України, але без урахування приписів статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а також без урахування наведеного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного, зокрема, у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц і від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц.
Позиція Верховного Суду
Межі розгляду справи судом
30. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).
31. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
32. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку постанову апеляційного суду у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Щодо відступу від правових позицій Верховного Суду України
33. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання
(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17
(пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40)).
34. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008)
про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
35. Велика Палата неодноразово висловлювалась щодо наслідків скасування судового рішення, яке стало підставою для виникнення цивільного права.
36. Специфіка цієї справи полягає у тому, що право власності відчужувача спірного майна виникло не на підставі рішення суду, а у зв`язку з отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом як членом сім`ї померлої особи. При цьому факт належності до сім`ї померлої особи було встановлено у подальшому скасованим рішенням суду про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.
37. Однак, проаналізувавши сутність правовідносин спадкування, Велика Палата зазначає таке.
38. Підставою спадкування за законом відповідно положень
глави 86 ЦК України є наявність родинних зв`язків з померлою особою. Спадкоємцями також є особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Тобто підставою для спадкування є родинні або інші сталі відносини спадкодавця зі спадкоємцем, і відсутність таких відносин унеможливлює виникнення в особи, що претендує на спадщину, права спадкування на підставі закону, а відтак і виключає виникнення в неї права власності на спадкове майно.
39. Оскільки відповідно до положень частини третьої статті 1223 ЦК України право на спадкування виникає з моменту відкриття спадщини, то й саме на той момент повинні існувати підстави для спадкування. За таких обставин не має самостійного значення судове рішення, що стало підставою для видачі свідоцтва про право на спадкування та свідоцтва про право на спадкове майно; важливо лише, що саме ним було встановлено наявність на момент смерті спадкодавця підстав для спадкування зацікавленої у цьому особи. Скасування такого рішення та відмова в позові, пов`язаного зі встановленням наявності підстав для спадкування, свідчить про відсутність у зацікавленої особи підстав для спадкування.
40. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16,
від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776 цс17, про те, що за змістом
пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, стосувалися вибуття майна з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна. Тобто суд виходив з того, що перехід прав на спірне майно відбувся не на підставі волевиявлення власника, а на підставі судового рішення, що Верховний Суд України і встановив під час розгляду спору, зазначивши, що майно вибуло з власності позивача поза його волею.
41. Натомість у справі, що переглядається, спір виник з приводу вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, вчиненого після рішення суду, ухваленого щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та визнання за продавцем права на спадщину. Волевиявлення власника
(померлої особи) на перехід квартири до спадкоємця, а в подальшому продавця за договором купівлі-продажі цього майна, який оспорюється у цій справі, до предмета доказування саме у цій справі не входить.
42. Однак з огляду на вищевикладене така відмінність не впливає на застосування зазначеного правового висновку. Наявність у спадкоємця права на відчуження майна суди повинні встановлювати у кожній справі відповідно до вимог законодавства про спадкування.
43. При цьому Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (постанова від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц).
Однак у постанові Великої Палати від 15 червня 2021 року
у справі № 922/2416/17 конкретизовані аналогічні висновки Верховного
Суду України, викладені в постанові від 16 вересня 2015 року в справі
№ 6-1193цс15 та висновки, викладені у постанові Великої Палати від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц. Означена конкретизація полягала, зокрема, у тому, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі
(тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.
44. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного в зазначених постановах Верховного Суду України, оскільки правові підстави переходу спірного майна до спадкоємця та правовідносини, які виникли у цих справах, є різними.
Щодо виключної правової проблеми
45. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
46. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
47. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою
(див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine,
заява № 19336/04), § 166-168).
48. Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
49. Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
50. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
51. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine,
заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року
(Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
52. Порушення статті1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
53. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування
(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 100)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
54. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
55. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя
56. Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом
(частина п`ята статті 12 ЦК України).
57. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
58. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада
2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Розгляд справи по суті
59. Розглядаючи цю справу по суті, Велика Палата звертає увагу на те, що висловлені нею правові позиції в попередньому розділі у цій справі не застосовуються з огляду на таке.
60. Головною правовою проблемою у цій справі постає проблема захисту інтересу територіальної громади на майно, яке за своїм статусом та у зв`язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до положень статті 1277 ЦК України та
61. Наявність декількох позовних вимог, заявлених позивачем у цій справі, та встановлення фактичних обставин у межах заявлених позовних вимог за наявності різних судових процедур, за якими такі вимоги розглядаються за звичайних умов, надає підстави для більш широкого підходу до аналізу законодавства, що регулює ці правовідносини.
Щодо визнання спадщини відумерлою та передачу її позивачу
62. Правовідносини, що виникли між сторонами спору, в основному регулюються главою 86 ЦК України про спадщину.
63. Зокрема,спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу)
(частини перша та друга статті 1220 ЦК України).
64. Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
65. Однак, положення зазначеної глави ЦК України передбачають також спадкування не тільки на підставі споріднення, а й за фактом спільного проживання (статті 1258-1265). Зокрема, за положеннями статті 1264 і 1265 ЦК України передбачається, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (п`ята черга спадкування), причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
66. Відтак, законодавство про спадщину передбачає, що перехід прав на спадкове майно відбувається на підставі споріднення або факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини як член сім`ї спадкодавця. Правопідверджуючим документом на
спадкове майно при цьому є свідоцтво про право на спадщину
(стаття 66 Закону України «Про нотаріат»). Відсутність таких спадкоємців та інших осіб, що спільно проживали зі спадкодавцем як члени сім`ї, свідчить про відсутність спадкоємців усіх п`яти черг, передбачених законом.
67. Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна
(стаття 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.
68. Зокрема, частини перша та друга статті 1277 ЦК України в редакції, чинній на час подання позову до суду, визначає, що в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
69. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (частина третя
статті 1277 ЦК України та частина перша статті 60 Закону України
«Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час подання позову до суду).
70. Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.
71. Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).
72. Також звертає на себе увагу, що за положеннями глави дев`ятої
розділу IVЦПК України справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб.
73. За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.
74. Розглядаючи проблему застосування цивільного та цивільного процесуального законодавства при визнанні спадщини відумерлою з точки зору процедур розгляду таких справ та способу захисту інтересу територіальної громади на спадкове майно, Велика Палата Верховного Суду дійшла до таких висновків.
75. Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі ж права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади.
76. Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
77. Відтак спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.
78. Разом з тим законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.
79. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що уніфіковане застосування закону обумовлює його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність, а також гарантує учасникам процесу передбачуваність судового рішення.
80. Цивільне право та цивільне законодавство передбачає за відсутності норми права, що регулює спірні правовідносини, які виникли між учасниками цивільного спору, застосування при розгляді таких спорів аналогію права або аналогію закону.
81. Зокрема, стаття 8 ЦК України передбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
82. Проаналізувавши зміст законодавчих норм у системі з установленими судами правовідносинами, Велика Палата вважає, що у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань.
83. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини
будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».
84. Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
85. Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.
86. Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
87. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців
(стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.
88. Слід зауважити, що захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.
89. До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду
в постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19
(провадження № 14-40цс21) та в постанові Верховного Суду від 03 жовтня
2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), розв`язуючи правову проблему розміру грошової компенсації при відчужені майна та стягненні такої компенсації при поділі майна подружжя.
90. Відтак за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та передачу її позивачу задоволенню не підлягають.
91. З огляду на зазначене постанова апеляційного суду у цій частині підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції - залишенню в силі зі зміною мотивів відповідно до цієї постанови.
Щодо витребування майна із чужого незаконного володіння
92. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння
(статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
93. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуальновизначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
94. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя
95. Відтак саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц
та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).
96. У цій справі суди встановили, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача.
97. Саме з цих підстав виходив суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні зазначених позовних вимог, і ці висновки суду відповідають нормам матеріального права. Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції у цій частині та задовольнив позов про витребування майна на користь територіальної громади.
98. Отже, постанову апеляційного суду в частині позову про витребування майна слід скасувати, а рішення суду першої інстанції у цій частині залишити
в силі.
Щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом
99. Разом з тим позивач заявив вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи цю вимогу, скасував у цій частині рішення суду першої інстанції, оскільки вважав, що вказане свідоцтво видане на підставі судового рішення, яке в подальшому скасоване.
100. Покупець ОСОБА_2 заперечила правомірність судового рішення апеляційної інстанції у цій частині.
101. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що свідоцтво про право на спадщину за законом підлягає скасуванню, оскільки продавець, якому воно видане, не мав права на спадкування.
102. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).
103. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК України).
104. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом
105. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта
106. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили таке.
107. На підставі рішення Галицького районного суду м. Львова у справі
№ 461/15161/14 від 28 січня 2015 року продавець отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті спадкодавиці, оскільки суд зазначеним судовим рішенням встановив факт їх спільного проживання однією сім`єю протягом п`яти років (четверта черга спадкування) та визнав за ним право на спадкування після смерті спадкодавиці.
108. 19 червня 2015 року Апеляційний суд Львівської області задовольнив апеляційну скаргу Львівської міської ради, скасував рішення суду першої інстанції у справі № 461/15161/14 та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову продавця про встановлення зазначеного факту та визнання за ним права на спадкування.
109. Апеляційній суд у справі №461/15161/14, у якій брав участь продавець, встановив, що він не набув права на спадкування квартири, оскільки не довів спільного проживання однією сім`єю упродовж 5 років до часу відкриття спадщини.
110. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду виснує, що висновок апеляційного суду про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого продавцю як спадкоємцю четвертої черги на підставі скасованого рішення суду про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю є обґрунтованим. Таке свідоцтво про спадщину підлягає визнанню незаконним, а відтак постанова апеляційного суду в цій частині підлягає залишенню без змін.
Щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності за продавцем та покупцем
111. Позивач просив скасувати такожрішення (індексний номер 19579272)
від 24 лютого 2015 року про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за продавцем-спадкоємцем (далі - рішення про державну реєстрацію прав за продавцем) та рішення про державну реєстрацію
(індексний номер 20099436) від 18 березня 2015 року права власності на зазначену квартиру за покупцем (далі - рішення про державну реєстрацію прав за покупцем).
112. Суд першої інстанції у цій частині позовних вимог відмовив.
113. Суд апеляційної інстанції скасував зазначене рішення суду, у тому числі в частині цих позовних вимог, та ухвалив нове рішення: зокрема про задоволення позовних вимог про скасування реєстрації (рішення про реєстрацію) прав за продавцем та нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог про скасування реєстрації прав за покупцем за договором купівлі продажу.
При цьому при скасуванні реєстрації прав на спірне майно за продавцем суд виходив з підстав пов`язаності їх з позовними вимогами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, які суд також задовольнив. Відмовляючи в задоволенні вимог про скасування рішення про реєстрацію прав на майно за набувачем (покупцем) майна за договором купівлі-продажу, суд виходив з того, що такі позовні вимоги є «невірним» способом захисту.
114. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за набувачем (покупцем) майна за договором купівлі-продажу є неналежним способами захисту та не підлягає задоволенню.
115. Подібного за змістом висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16
(пункти 86, 147) тавід 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34). Згідно із цим висновком, зокрема, для витребування майна не є ефективним способом захисту права власника оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право.
116. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що вимоги позивача про скасування рішень про державну реєстрацію прав за продавцем (спадкоємцем) також не підлягають задоволенню з тих самих підстав, оскільки вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту (див. пункт 152 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 23 листопада 2021року у справі № 359/3373/16-ц).
117. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що пред`явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права і в інших постановах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновку, сформульованого у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, де раніше зазначала про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належний спосіб захисту права або інтересу.
118. Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав на спадкове майно за набувачем (покупцем) за договором купівлі-продажу з підстави неналежного способу захисту порушеного права чи інтересу, а тому постанова апеляційного суду в цій частині підлягає залишенню без змін
119. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про скасування рішення про реєстрацію права власності за продавцем з огляду на пов`язаність цієї вимоги з позовними вимогами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. Як зазначено вище, такі позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту. Оскільки, відмовляючи у зазначених позовних вимогах, суд першої інстанції мотивів такої відмови не зазначив, то це рішення підлягає залишенню в силі з викладенням мотивувальної частини щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності за продавцем у редакції цієї постанови.
Щодо визнання недійсним договору
120. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволені позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з огляду на те, що такий спосіб захисту не є ефективним. Суд виходив з того, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) за наслідками визнання договору недійсним застосовується лише в разі наявності між сторонами спору укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
121. Апеляційний суд також зазначав, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені в статті 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно від добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Суд також виходив з того, що вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.
122. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками апеляційного суду, які відповідають нормам права. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року
у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).
123. Відтак у зв`язку із зазначеним постанова апеляційного суду в цій частині підлягає залишенню без змін.
Щодо відповідача - державної нотаріальної контори
124. Позивач указав одним зі співвідповідачів державну нотаріальну контору. Суди вважали останню належним відповідачем. Проте Велика Палата Верховного Суду з цим висновком судів не погоджується.
125. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи були викладені у частинах першій і третій статті 12 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року).
126. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи
(частина перша статті 47 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина перша статті 29 ЦПК України в редакції, чинній до цієї дати).
127. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду).
128. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).
129. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості
позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи
(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50),
від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63),
від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункт 71)).
130. Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник саме з покупцем з приводу порушення нею його права власності на квартиру внаслідок дій останньої щодо реєстрації за нею такого права.
131. Позивач не зазначив, яка із заявлених вимог звернена до державної нотаріальної контори, яку позивач визначив співвідповідачем.
132. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц
(пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50),
від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року
у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі
№ 520/13067/17 (пункт 75)).
133. Оскільки позивач заявив позов до неналежного
співвідповідача - державної нотаріальної контори, висновки апеляційного суду є помилковими, і в цій частині позовних вимог слід залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
134. Зважаючи на наведену оцінку аргументів позивача та висновків судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткову обґрунтованість касаційної скарги.
135. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункти 1, 3 і 4 частини першої статті 409 ЦПК України).
136. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених
статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 410 ЦПК України).
137. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та третя статті 412 ЦПК України).
138. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).
139. З огляду на висновки, викладені у цій постанові, Велика Палата вважає, що постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2020 року в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом, відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири і відмову в скасуванні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за набувачем (покупцем) за договором
купівлі-продажу слід залишити без змін.
140. Постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2020 року у частині позовних вимог про визнання спадщини відумерлою, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за спадкоємцем (продавцем), передачу її територіальній громаді міста Львова, витребування квартири від покупця та в частині позовних вимог до державної нотаріальної контори слід скасувати. У цій частині залишити в силі рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року, змінивши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Щодо судових витрат
141. У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив: визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину; скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; визнати спадщину на квартиру відумерлою; визнати недійсним договір
купівлі-продажу квартири та скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; витребувати від покупця квартиру.
142. Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив повністю. Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції. Переглядаючи судові рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
143. Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив задовольнити позовні вимоги частково: визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом і скасував відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; визнав спадщину на квартиру відумерлою та «передати таку територіальній громаді міста Львова відповідно до закону»; витребував на користь позивача квартиру від покупця. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та про скасування державної реєстрації за цим договором відмовив.
144. Велика Палата Верховного Суду залишила без змін постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом; в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за покупцем. Скасувала постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на квартиру за продавцем, визнання спадщини відумерлою та передачу її територіальній громаді міста Львова, витребування квартири від покупця та у частині позовних вимог до державної нотаріальної контори; у зазначеній частині залишила рішення суду першої інстанції в силі, змінивши його мотивувальну частину. З огляду на вказане розподіл судових витрат треба здійснити пропорційно до розміру задоволених позовних вимог і з урахуванням витрат сторін у судах апеляційної та касаційної інстанцій під час первинного на нового розглядів справи.
145. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
146. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору становить один розмір мінімальної заробітної плати.
147. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше одного розміру мінімальної заробітної плати.
148. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено з 1 січня 2015 року мінімальну заробітну плату в місячному розмірі 1218 грн.
149. Як убачається з матеріалів справи, позивач подав 5 немайнових вимог, а саме: визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину, за яку мав сплатити 1 218 грн; скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яку мав сплатити 1 218 грн; визнати спадщину на квартиру відумерлою , за яку мав сплатити 1 218 грн; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, за яку мав сплатити 1 218 грн та скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яку мав сплатити 1 218 грн, та 1 майнову вимогу - витребувати від покупця квартиру, за яку мав сплатити 6 726, 45 грн (загальна сума судового збору за подання позову мала б становити 12 816,45 грн). Фактично позивач сплатив 6 090 грн за подання позову (т 1, а. с. 1). Відповідно за подання позовної заяви з позивача слід додатково стягнути в дохід Державного бюджету України 6 726,45 грн (12 816,45 - 6 090 = 6 726,45).Згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору
становила 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Позивач 08 грудня 2016 року подав апеляційну скаргу, за яку сплатив 10 078,70 грн судового збору (т.1, а. с. 275), хоча мав би сплатити 14 098, 10 грн за її подачу ((6 090 грн за 5 немайнових вимог + 6 726, 45 грн за 1 майнову вимогу) * 110% = 14 098,10). Відповідно позивач за подання апеляційної скарги не доплатив 4 019,40 грн (14 098,10-10 078,70 = 4 019,40).
150. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становила 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Позивач 05 липня 2017 року подав касаційну скаргу, за яку сплатив 10 995,00 грн судового збору (т. 2, а. с. 151), хоча мав би сплатити 15 379,74 грн за її подачу ((6 090 грн за 5 немайнових вимог + 6 726,45 грн за 1 майнову вимогу) * 120% = 15 379,74). Відповідно позивач за подання касаційної скарги не доплатив 4 384,74 грн (15 379,74 - 10 995,00 = 4 384,74).
151. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
152. Після нового розгляду справи апеляційним судом 30 березня 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, за подання якої сплатила 7 308,00 грн, хоча повинна була б сплатити 18 324,90 грн ((6 726,45 + 1 218 + 1 218) * 200 % = 18 324,90). Отже, ОСОБА_2 не доплатила за подання касаційної скарги 11 016,90 грн (18 324,90-7 308 = 11 016,90). Загальна сума судового збору, який мав би доплатити у дохід Державного бюджету України позивач за подання позовної заяви, апеляційної та касаційних скарг становить 15 130,59 грн (6 726,45 + 4 019,40 + 4 384,74 = 15 130,59), а ОСОБА_2 за подання касаційної скарги - 11 016,90 грн.
153. Оскільки за результатом розгляду справи суд задовольнив лише одну вимогу позивача до продавця про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом, то з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути відшкодування сплаченого останнім судового збору у сумі 4 019,40 грн, з яких: за подання позовної заяви - 1 218,00 грн, за подання апеляційної скарги - 1 339,80 грн, за подання касаційної скарги - 1 461,60 грн.
154. Крім того, з позивача на користь ОСОБА_2 слід стягнути за подання касаційної скарги 18 324,90 грн, з урахуванням двох вимог немайнового характеру та однієї вимог майнового характеру, у задоволенні яких суд відмовив.
155. Ураховуючи те, що з позивача треба стягнути на користь
ОСОБА_2 18 324,90 грн, а з останньої 11 016,90 грн - у дохід Державного бюджету України, то зобов`язання на користь ОСОБА_2 треба зменшити на суму її боргу на користь Державного бюджету України, який покласти на позивача. Таким чином, сумарно з позивача слід стягнути: (а) на користь ОСОБА_2 - 7 308,00 грн (18 324,90 - 11 016,90 = 7 308);
(б) у дохід Державного бюджету України - 26 147,49 грн, з яких 15 130,59 грн недоплаченого позивачем судового збору (6 726,45 грн - за подання позовної заяви, 4 019,40 грн - за подання апеляційної скарги, 4 384 грн - подання касаційної скарги) та 11 016,90 грн недоплаченого ОСОБА_2 судового збору за подання касаційної скарги. Крім того, з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути відшкодування сплаченого останнім судового збору у сумі 4 019,40 грн за подання позовної заяви, апеляційної та касаційних скарг.
Керуючись частиною першою та тринадцятою статті 141, частиною першою статті 400, пунктами 1, 3 і 4 частини першої статті 409, статтею 410,
частинами першою, третьою та четвертою статті 412, статтями 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
постановила:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2020 року в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом, відмову в задоволені позову
про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири і відмову в скасуванні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за набувачем (покупцем) за договором купівлі - продажу - залишити без змін.
3. Постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2020 року
в частині позовних вимог про визнання спадщини відумерлою, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за продавцем, передачу її територіальній громаді міста Львова, витребування квартири від покупця та в частині позовних вимог до державної нотаріальної
контори - скасувати. У цій частині залишити в силі рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року, змінивши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
4. Стягнути з Львівської міської ради (адреса: пл. Ринок, 1, м. Львів, 79006; ідентифікаційний код 04055896) у дохід Державного бюджету України 26 147,49 грн.
5. Стягнути з Львівської міської ради (адреса: пл. Ринок, 1, м. Львів, 79006; ідентифікаційний код 04055896) на користь ОСОБА_2
( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 7 308,00 грн відшкодування, сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.
6. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Львівської міської ради (адреса: пл. Ринок, 1, м. Львів, 79006; ідентифікаційний код 04055896) 4 019,40 грн відшкодування, сплаченого судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційних скарг.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Британчук Л. М. Лобойко
Ю. Л. Власов К. М. Пільков
І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців Л. І. Рогач
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
О. С. Золотніков О. С. Ткачук
Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
Г. Р. Крет
_03_03.png)
