Апеляційний суд донарахував близько 60 тис грн зарплати звільненому оператору АЗС

У жовтні 2019 року колишній працівник АЗС звернувся до Старокостянтинівського районного суду із позовом до екс-роботодавця – фізичної особи-підприємця. Свої вимоги обґрунтував тим, що з листопада 2015 року він працював у підприємця оператором АЗС. 1 липня 2019 року його звільнили за власним бажанням. Але позивач стверджує, що писав заяву під психологічним тиском і роботодавець під час його звільнення не дотримався вимог законодавства. Уважає, що його потрібно було звільнити на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства, оскільки АЗС з червня 2019 року фактично не працювала. Крім того, йому не провели оплати праці в подвійному розмірі за те, що працював у надурочний час, вихідні, святкові дні та вночі.

Тож просив суд поновити термін подачі заяв про відпустку та звільнення, поновити його на посаді оператора АЗС 1 липня 2019 року, зобов`язати ФОП видати наказ про надання йому відпустки, виправити вкладиш у трудову книжку без зазначення записів, що порочать позивача, стягнути з підприємця 195 980 грн, з яких 178 876 грн – сума невиплаченої заробітної плати, 11 073 грн - виплати за час вимушеного прогулу за період з 2 липня 2019 року до 7 жовтня 2019 року, 6031 грн - вихідна допомога у зв`язку з ліквідацією підприємства.

Старокостянтинівського районний суд у задоволенні позову відмовив.

Позивач оскаржив рішення до Хмельницького апеляційного суду: просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На думку колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції правильно встановив, що позивача звільнено на підставі поданої заяви про звільнення за власним бажанням, а законодавство не передбачає можливості її відкликання після фактичного звільнення працівника. Доводи, що чоловік писав заяву під тиском роботодавця, в суді не знайшли свого підтвердження. Також місцевий суд правильно зазначив, що відповідач, окрім роздрібної торгівлі нафтопродуктами, здійснює й іншу господарську діяльність, тому немає правових підстав для висновку про те, що звільнення позивача зумовлено ліквідацією юридичної особи.

А от висновок суду першої інстанції, що позивачеві була нарахована та виплачена заробітна плата відповідно до умов чинного законодавства та колективного договору, ХАС уважає не повною мірою обґрунтованим. Позаяк, відповідно до змінних звітів, позивач працював надурочно, у період святкових та неробочих днів, а також у нічний час, тому розрахунок його заробітної плати є неналежним.

«Таким чином колегія суддів, враховуючи доводи сторін та наявні у справі докази, доходить висновку, що суд першої інстанції невірно встановивши обставини справи, дійшов помилкових висновків щодо належного нарахування позивачу заробітної плати у період роботи з січня 2017 року по травень 2019 року, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 59121,82 грн», – ідеться у постанові апеляційного суду.

Відтак колегія суддів частково задовольнила апеляційну скаргу позивача. Скасувала рішення Старокостянтинівського районного суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заробітної плати та ухвалила в цій частині нове судове рішення – стягнула  з фізичної особи-підприємця на користь позивача заробітну плату в розмірі 59 121 грн. 82 коп. за період з 1 січня 2017 року по 1 травня 2019 року з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. У решті рішення суду залишила без змін.

Із повним текстом постанови апеляційного суду можна ознайомитись у ЄДРСР 

Пресслужба Хмельницького апеляційного суду