Суд визнав заповіт недійсним: заповідач не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними

Полонський районний суд задовольнив позов жительки м. Полонне: визнав заповіт її батька на користь його сина й онука недійсним.

За словами позивачки, вона зі своєю сім’єю проживала разом матір’ю і батьком, котрий у 2017 році захворів на гостре порушення мозкового кровообігу і, як наслідок, не міг рухатися, розмовляти, мав проблеми з пам’яттю, проявляв нервозність і агресію. У 2019 році був визнаний інвалідом 2 групи довічно.

Після його смерті у березні 2020 року відкрилася спадщина. Проте у нотаріуса позивачка дізналася, що батько склав заповіт, яким все належне йому майно в рівних частках заповів своєму синові (братові позивачки) та онуку (синові позивачки).

Зважаючи, що внаслідок хвороби батько не міг писати та читати, не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, жінка просила визнати цей заповіт недійсним.

Один з відповідачів у підготовчому судовому засіданні позов не визнав, в інші судові засідання не з’являвся без поважних причин. Двоє інших, попри належне повідомлення, до суду не прибули, причини неявки не повідомили й відзив не подали.

Приватний нотаріус, котрий засвідчив волю заповідача, у судовому засіданні пояснив, що на час складання заповіту за зовнішніми ознаками чоловік був дієздатним, виявляв бажання скласти заповіт на користь сина та онука, особисто прочитав заповіт та його підписав.

Проте суд визнав ці пояснення такими, що суперечать фактичним обставинам і висновку посмертної судово-медичної експертизи.

З досліджених у справі довідок та медичної документації суд встановив, що з весни 2017 року батько позивачки хворів, стаціонарно лікувався у медичних закладах Полонного, Хмельницького, Києва, де у нього констатували неспроможність упізнавати предмети,  букви, прояви порушення мови, викликані порушенням пам’яті.

Експерти Київського міського центру судово-медичної експертизи дійшли висновку, що на момент складання заповіту від 03.01.2020 року заповідач страждав психічним розладом й за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.     

За таких обставин суд уважає, що оскаржуваний заповіт слід визнати недійсним на підставі частини 1 статті 225 Цивільного кодексу України, «яка передбачає, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені».

Рішення не набрало законної сили та може бути оскаржене до апеляційного суду.

Пресслужба Хмельницького апеляційного суду