Встановлення сервітуту на земельну ділянку сусіда: чому суди відмовили у позові

До суду з позовом про встановлення земельного сервітуту звернувся житель Шепетівського району. Пояснив, що має 0,05 га городу й, аби добратися до нього, завжди проїжджав земельною ділянкою сусіда. Проте у 2019 році власник землі заборонив проїзд своєю ділянкою, встановивши там ворота.

Чоловік запевнив, що через це тепер позбавлений можливості користуватися городом, тому просив суд встановити земельний сервітут довжиною 20 м і шириною 3 м по земельній ділянці сусіда – для проїзду до городу.

Полонський районний суд відмовив у позові. Керувався тим, що позивач не вказав, яким має бути сервітут: платним чи безоплатним, постійним чи строковим. Крім того, за висновком земельно-технічної експертизи проїзд і прохід до земельної ділянки позивача можливий за трьома варіантами, а не тільки шляхом встановлення сервітуту щодо земельної ділянки цього сусіда (відповідача).

Свої вимоги встановити сервітут саме на тій ділянці, якою їздив до 2019 року, позивач підтримав й в апеляційному суді. Мовляв, запропонований сервітут найменш обтяжливий для власника земельної ділянки, щодо якої він буде встановлений, оскільки проїзд здійснюватиметься вже наявним шляхом. Тому рішення місцевого суду просив скасувати, як незаконне.

Апеляційний суд зауважує: земельний сервітут – це право користування чужою земельною ділянкою, яке може бути як платним, так і безоплатним, як строковим, так і безстроковим. Закон вимагає від позивача у суді – довести, що нормальне використання своєї власності неможливе без обмеження сервітутом чужої земельної ділянки і що інших способів задоволення цих потреб немає.

Як встановив суд, земельно-технічні експерти запропонували три варіанти проїзду до городу позивача, проте він заявив позов про встановлення сервітуту лише до одного сусіда та не звертався з такими вимогами до інших землекористувачів, належно не обґрунтувавши, чому.

«За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у [позивача] існує можливість проходу та проїзду на свою земельну ділянку іншим менш обтяжливим способом, ніж встановлення сервітуту на земельну ділянку [відповідача], а тому його позов є необґрунтованим і не підлягає задоволенню», – констатує ХАС.

Щобільше, апеляційний суд звертає увагу, що цивільний процесуальний закон покладає саме на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і якщо він не заявляє вимоги до усіх належних відповідачів, які мають безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами, то суд відмовляє у задоволенні позову.

Власник городу пред’явив позов лише до одного сусіда, проте Полонська міська рада як уповноважений орган власника землі має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами і повинна брати участь у справі як співвідповідач, утім була залучена як третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, тобто позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права. Це ще одна підстава для відмови у позові.

З повним текстом постанови апеляційного суду можна ознайомитися у ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106021952

Пресслужба Хмельницького апеляційного суду